Генеральний директор та засновник інвестиційної компанії Concorde Capital
Ігор Мазепа, генеральний директор та засновник інвестиційної компанії Concorde Capital, є експертом у фінансовій сфері з понад 20-ти річним досвідом роботи на інвестринку.
Concorde Capital – провідна інвестиційна компанія України, котра надає повний спектр брокерських та інвестиційно-банківських послуг. За роки своєї діяльності Concorde Capital залучив понад $3 млрд. інвестицій для українських компаній.
Ігор Олександрович Мазепа народився 2 липня 1976 року у Києві. Ігор здобув дві вищі освіти в Київському національному економічному університеті за спеціальностями «Міжнародна економіка» та «Право».
Кар’єра Ігоря Мазепи розпочалася у 1997 році у інвесткомпанії Prospects Investments. 2000 року Ігор обійняв посаду виконавчого директора у Foyil Securities New Europe (компанії, котра займалася торгівлею цінними паперами). У 2002 році він став керуючим директором MFK Investment Bank.
2004 року Ігор Мазепа заснував власну компанію Concorde Capital і донині є її генеральним директором.
Ігор Мазепа був одним із засновників біржі цінних паперів ВАТ «Українська біржа». З 2008 по 2016 рік Ігор був Головою біржової ради.
З листопада 2016 по серпень 2018 року Ігор Мазепа був незалежним членом Наглядової ради «Укрсоцбанку».
З травня 2019 року і донині – член Наглядової ради ПАТ «ХайдельбергЦементУкраїна».
Ігор Мазепа виступає інвестором у низці проектів:
Ігор Мазепа з 2015 року є головою ради громадської організації «Ціна держави», котра підвищує обізнаність українців щодо питань державної економічної політики, і таким чином, сприяє просуванню в Україні демократичних та ринкових перетворень.
Ігор Мазепа сприяє розвитку спорту в Україні: надає спонсорську підтримку збірній України з греблі, а також підтримує дитячо-юнацьку спортивну школу «Київ », в котрій займаються майже 100 юних спортсменів. Ігор Мазепа підтримує благодійні проекти та ініціативи, які мають на меті допомогти хворим дітям та людям, котрі опинилися у скрутних життєвих умовах.
У приватної медицини в Україні я бачу великі перспективи. Ринок медичних послуг оцінюється у $6 млрд, при чому потреба у якісних медичних послугах в Україні сьогодні дуже велика, а пропозицій – недостатньо. То ж медична мережа «Добробут» має великі шанси зайняти цю нішу.
Освітні процеси переходять в онлайн. Звісно, пандемія прискорила цей процес. Наразі наявність наземної інфраструктури — шкіл, університетів — відіграє в освіті все менш значну роль. Немає потреби їхати до США аби здобути дипломи американських університетів.
Пандемія стала тригером для ринку нерухомості: так, звичні торговельно-розважальні центри втратили свою привабливість, але в той же час активізувався ринок заміської нерухомості.
У найближчі п’ять років Україна розвиватиметься, рівень життя покращиться. ВВП демонструватиме зростання 3-5% на рік. При цьому решта світу буде розвиватися значно швидше. Якщо поглянути на звіти МВФ, Світового банку, до пандемії, то ми побачимо, що в середньому темп росту світової економіки — 3,5% на рік. Тому, аби бути конкурентним у світі, недостатньо бігти швидко. Якщо озирнутися, то можна побачити, що світ біжить значно швидше. І потрібні надзусилля аби хоча би просто відповідати світовому темпу росту.
Наш фондовий ринок розвинений гірше, ніж у низки найбідніших африканських країн. Проте, я вірю, що років за п’ять у нас все ж може бути розвинений фондовий ринок. Для того, аби фондовий ринок запрацював і створювалася інвестиційна культура, необхідна комбінація стимулів від влади та якісні активи – компанії, котрі можна виставити на приватизацію. Щоправда, держкомпанії, котрі були дуже привабливими об’єктами для інвесторів, за часи перебування у держвласності здебільшого вже перетворилися на тягар.
Якщо на початку 2020 року у нас були одні плани, стратегія і очікування, то вже в березні стало зрозумілим, що їх доведеться кардинально змінювати. Ми вчасно відстежили тренд дезурбанізації, котрий через пандемію став розвиватися надзвичайно стрімко, – люди прагнуть жити за містом, в оточенні комфортної інфраструктури. Зараз ми переживаємо бум у сфері заміської нерухомості. Саме тому ми і надалі продовжимо інвестувати у будівництво котеджних містечок та комплексів, зокрема Goodlife Park, SHELEST у Вишгородському районі, а також почали ще декілька проектів у інших напрямках Києва.
Попри те, що нинішню «коронакризу» вважають незвичайною та масштабною, в плані того, що вона відбувається у всьому світі, діють карантини, обмежено можливість вільно пересуватися по світу, по суті все інше залишається таким же, як і завжди. Тому я і до цієї кризи ставлюся спокійно. Для мене криза – це, перш за все, час нових можливостей.
На мою думку, пропонуючи виставити на приватизацію «обмежений» перелік підприємств (в тому числі, не включивши до списку деякі великі об’єкти), уряд не боїться «продешивити», а боїться резонансу. Адже великі держпідприємства знаходяться в усіх на очах, про них говорять. В той час як продаж дрібних об’єктів відбувається зазвичай непомітно. Проте ми живемо з цими побоюваннями вже шостий рік, і щороку у нас «не на часі» приватизація низки великих держпідприємств. Я впевнений, що відкладання приватизації – це набагато більше зло, аніж спроба продати вже сьогодні. Тому що відкладання приватизації – це у більшості випадків поглиблення проблем держкомпаній, котрі пов’язані з неефективним управлінням та корупцією.
Кирила Шевченко, нового голову Національного Банку України, я вважаю технократичним та в міру незалежним. Сподіваюся, що результати його роботи сприятимуть зміцненню стабільності української банківської системи.
Вочевидь, у Якова Смолія не було іншого способу звернути увагу на ризики для інституційною незалежності НБУ, окрім як вдатися до такого демаршу. Нацбанк України має бути незалежним.
Незважаючи на те, що ринок нерухомості серйозно постраждав внаслідок коронакризи, попит на заміську нерухомість зростає. Це я спостерігаю на прикладі попиту на заміські будинки у GoodLife Park (елітне котеджне містечко у Вишгородському районі Київської області, інвестиційний проект Ігоря Мазепи). Зростають в цьому сегменті і орендні ставки, і вартість самої нерухомості. Така тенденція збережеться і надалі, адже деурбанізація зараз у тренді – люди шукають комфортні будинки з розвиненою інфраструктурою навколо.
Фінансовий сектор зайшов у нинішню кризу максимально здоровим. Не було масового кредитування. Того, що у фінансових експертів називається leverage. Зважаючи на виклики коронакризи та на засвоєні уроки від попередніх криз, банківська система поки справляється досить вдало: у банків немає питань з ліквідністю и капіталом. Тому в мене є оптимістичні очікування, що фінансовий сектор може стати драйвером для виходу з цієї кризи.
Новий уряд під керівництвом Дениса Шмигаля міцними господарниками не назвеш. У своїх намаганнях протриматися довше, аніж попередній Кабмін, вони шукають прості та короткострокові рішення, котрі можуть сподобатися президенту та українцям. Під час кризи такий уряд може загасити окремі осередки пожежі, але відновити економіку та закласти основи для її довгострокового росту – навряд чи.
Зараз ми поки що м’яко входимо в рецесію, а ось вже цієї осені нам варто чекати на справжню кризу. Я не вірю в швидке відновлення нашої економіки: жодного разу Україна не виходила з криз v-подібно. На мою думку, відновлення може початися через декілька років. Тобто 2021 рік теж буде дуже складним, можливо, навіть мінусовим.
У цьому плані катастрофічно не вистачає підтримки бізнесу, котрий несе найбільші втрати в результаті коронакризи. При цьому в ньому є додаткові пенсії – а це чистий популізм і непрофесіоналізм. Що особисто я підтримую – це інфраструктурні проекти: будівництво доріг, злітних смуг, мостів і тому подібне. Такі історії працюють в економіці з мультиплікатором – з довгостроковою перспективою. Однозначно краще витрачати гроші так, аніж на виплати допомоги по безробіттю.
Чого очікують від такого призначення інвестори та бізнес? Власне, того, що і завжди: провести приватизацію, пенсійну, земельну, медичну реформи та все, що рекомендує МВФ. Необхідно діяти і приймати рішення, а не дивитися на рейтинги.
Введення карантинних заходів нічого хорошого економіці України не принесе. За умов прийнятих обмежувальних заходів, падіння ділової активності та ВВП складає близько 30-35%. Запас міцності у малого бізнесу та у більшості українців, як можна припустити, незначний – не більше аніж на місяць карантину.
Головне її досягнення – це те, що вона не давала всяким пройдисвітам розбазарювати державний бюджет. Ще одним її досягненням вважаю перехід на трирічний термін планування бюджету.
Уряд Гончарука не зміг досягти чітких і зрозумілих результатів, тому що в його складі майже не було практиків, які були б націлені на результат. Більшість міністрів та їх заступників звикли працювати «за презентаціями», котрі часто не мають нічого спільного з реальним життям.
Чи станеться завтра нова глобальна криза – ніхто не знає. Чи відбудеться вона через торгівельні війни між США та Китаєм, Brexit або через зупинки економічного зростання в країнах ЄС, політичну кризу в США, або прийде зовсім з іншого боку – ніхто толком спрогнозувати не може. Але за умови продовження розпочатих реформ, Україні особливо нічого боятися. Ми можемо не лише стати острівцем стабільності в світі великих невизначеностей, але і укріпити наші економічні позиції, скориставшись напруженими стосунками між великими світовими гравцями. Упевнений, нам є що запропонувати Китаю і США, ЄС і Британії. І добре, що є ця умовно нависаюча глобальна криза: вона не дозволяє нам розслабитися, зупинитися на півдорозі до наших змін.
Ринок землі – це, і величезна можливість, і великий ризик. Ризик – якщо в уряду не вистачить сили волі і мужності «дожати» найліберальніший сценарій – дозволити продаж землі іноземцям. Ризику в цьому особисто я не бачу. При цьому вже зараз є розбіжності між тим, що декларувала нова влада в серпні та тим, що звучить зараз. Очевидно, влада почала орієнтуватися на свої рейтинги. Що, на мою думку, є не дуже хорошим сигналом.
Потрібно розвивати приватну медицину. Однозначно важливо реалізувати медреформу в повній мірі. І не менше важливо бути відкритими для іноземних інвесторів.
Україна – точно на радарі у іноземних інвесторів. З різних причин. Те, що ми зараз чуємо від нової команди в уряді, – це досить правильні речі. Так, часто їх меседжі звучать як гасла. Але при цьому нова влада робить досить послідовні кроки з точки зору лібералізації (у тому числі, ухвалення закону про концесію, приватизація (відміна списку раніше заборонених до продажу компаній), відкриття ринку землі).
Україна – точно на радарі у іноземних інвесторів. З різних причин. Те, що ми зараз чуємо від нової команди в уряді, – це досить правильні речі. Так, часто їх меседжі звучать як гасла. Але при цьому нова влада робить досить послідовні кроки з точки зору лібералізації (у тому числі, ухвалення закону про концесію, приватизація (відміна списку раніше заборонених до продажу компаній), відкриття ринку землі).
Без довіри. До країни, до влади, до фінансового ринку.
Будь-яка криза – це не лише важкі часи. Криза – це хороша відправна точка для розвитку та досягнення успіху.
Найголовніше, що може зробити новообраний президент для створення комфортних умов для бізнесу і зростання інвестицій, – це не заважати бізнесу. Для інвестиційного клімату важливо, аби ринки в країні залишалися відкритими для нових гравців і не були монополізовані; щоб правила гри були однаковими для всіх, незалежно від розміру бізнесу, структури власності або розміру вкладених інвестицій. В Україні повинні відчувати себе комфортно не лише великі інвестори, але і малий, і середній бізнес, котрі можуть і повинні стати головним драйвером економічного зростання.